ГЕНЕРАЛІЗОВАНА ФОРМА ТРАНСМІСИВНОЇ ВЕНЕРИЧНОЇ САРКОМИ У СОБАК. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Д.Ю. Литвиненко, доцент, к.в.н.

А.С. Буренок, магістрант.

 

Мета дослідження: Вдосконалення методів діагностики, лікування та профілактики генералізованої  форми трансмісивної венеричної саркоми у собак.

Ключові слова: трансмісивна венерична саркома, генералізована форма, собака, новоутворення, вінкристин.

Вдосконалення та  розробка нових методів діагностики  та лікування новоутворень  є однією з актуальних проблем ветеринарної медицини на теперішній час, у зв'язку з появою великої кількості безпритульних та домашніх тварин. При цьому найбільш розповсюдженим захворюванням в цій групі є трансмісивна венерична саркома [2]. На даний час дуже поширена генералізована форма цієї хвороби, через слабку вивченість патогенезу та відсутність критеріїв ранньої діагностики.

Трансмісивна саркома – унікальна патологія тварин. Вона займає особливе положення серед пухлин собак, оскільки вона володіє контагіозністю, тобто не є пухлиною в прямому сенсі цього слова. У той же час за мікроскопічною будовою вона має всі ознаки злоякісної пухлини, і її слід відносити до групи сарком альвеолярного типу.

Трансмісивна природа пухлини була вперше доведена   російським ветеринарним лікарем М. А. Новинським в 1876р.

У 1898 р. Н. A. Smith, J. W. Washboum описали свої спостереження за  розвитком венеричної пухлини у 11 з 12 самок після  в'язки з хворим самцем.

Ґрунтовно хворобу досліджував А. Штіккер (A. Sticker, 1906).

У його честь багато вчених стали називати  пухлину венеричною саркомою Штіккера або просто пухлиною Штіккера [5].

Трансмісивна венерична саркома собак або саркома Штіккера – пухлина, що має вигляд кольорової капусти, локалізується переважно в слизовій оболонці зовнішніх статевих органів, рідко в слизовій носової і ротової порожнини, на кон’юнктиві, а також на шкірі [3].

Збудником захворювання є жива пухлинна клітина, яка має в порівнянні з нормальною клітиною організму собаки редукований набір хромосом.   Мікроструктура пухлини не залежить від її локалізації. Пухлина складається з клітин, які за будовою нагадують гістіоцити: округлої або овальної форми, з чіткими контурами, слабозабарвленою дрібнозернистою і злегка вакуолізованною  цитоплазмою  і великими пузирчастими ядрами, в яких велике контрастне, зазвичай ексцентрично розташоване ядерце із своєрідною хроматиновой структурою. Пухлинні клітини утворюють великі клітинні пласти, відділені один від одного прошарками сполучної тканини з тонкостінними кровоносними і лімфатичними судинами [6].

Розрізняють генітальну, екстрагенітальну і генералізовану форми трансмісивної саркоми. Генітальна форма найпоширеніша.

Механізм природної передачі пухлини – контактний, тобто передача пухлинних клітин відбувається під час статевого акту або інших контактів між тваринами, таких як обнюхування та облизування [4]. Трансмісивна саркома не може виникнути "сама по собі" – зараження собаки відбувається при статевому контакті  з хворою твариною. Пухлина передається чисто механічно: шматочок пухлини прилипає до слизової оболонки статевих органів здорового собаки і  з нього виростає нова пухлина. Найважливішу роль в поширенні трансмісивної саркоми відіграють безпритульні собаки.

 

Генітальна форма.

Основна ознака, що дозволяє запідозрити наявність трансмісивною саркоми у сук – виділення крапель крові з статевих органів.  Власники сук часто приймають це за тічку. При трансмісивній саркомі кров'янисті виділення зазвичай мають постійний характер. Іноді можна бачити і саму пухлину яскраво-червоного кольору з горбкуватою кривавою поверхнею (Фото №1).

 

Фото №1

Новоутворення у самців розвиваються в області цибулини статевого члена, на його голівці або препуції, у самок – у піхві. Пухлинні вузли і вегетації у більшості випадків бувають множинними і великими, сумарний їх розмір досягає в середньому 3 – 5 см. За зовнішнім виглядом неопластичні розростання  нагадують кольорову капусту  або півнячий гребінець (Фото №2, №3). Вони м'якої консистенції, при пальпації легко травмуються і кровоточать з відділенням на поверхню шматочків пухлинної тканини. Колір пухлини може варіювати від сірого до червонуватого.

 

Фото №2                                                                                                   Фото №3

Екстрагенітальна пухлина в основному локалізується на шкірі голови, шиї і тіла, а також слизових оболонках ротової і носової порожнин, кон’юнктиви (Фото №4, №5).  Екстрагенітальна пухлина можлива після укусу собакою з пухлиною в ротовій порожнині, а також можливе зараження собаки, яка хворіє на генітальну форму при  облизуванні або обнюхуванні пухлини у самої себе, таким же чином можуть заразитися і інші  тварини.

 

Фото №4                                                                                                     Фото №5

Генералізована форма це поєднання геніальної та екстрагенитальної форм (Фото №6, №7).

 

Фото №6                                                                                                                 Фото №7

 

Основні принципи лікування.

Хірургічні методи лікування:

Хірургічні методи лікування (резекція пухлини за допомогою скальпеля, електроножа з послідуючим ушиванням слизової оболонки і без ушивання), ефективність їх за різними оцінками коливається від 32 до 78%. Найкращі результати отримані при резекції пухлини електроножем.

Опромінення:

Пухлинні вегетації дуже чутливі до опромінення. Щоб викликати регресію пухлини, в більшості випадків достатньо одного сеансу рентгенотерапії в дозі 10 Гр (Thrall D. Є., 1982). Проте для використання даного методу необхідні спеціальне обладнання та засоби захисту. Тварини добре переносять рентгенотерапію, тільки у деяких спостерігають тимчасову епіляцію або іррадіацію шкіри.

Хіміотерапія:

Добрі  результати отримані нами при використанні вінкристину. Вінкристин вводять в дозі 0,03 мг/кг маси тіла тварини, який розводять в 50 мл  5% розчину глюкози, вводять його внутрішньовенно. Ефективність лікування собак з трансмісивною венеричною пухлиною вінкристином досягає 95 … 100%. Курс лікування від 3 до 6 тижнів.  Додатково ми застосовували зовнішню обробку статевих органів та всіх місць ураження наноаквахелатними комплексами Аg, Cu та Zn. Дані фото вказують на ефективність лікування, яке ми пропонуємо (Фото №8, №9) [1].

 

Фото №8                                                                                                              Фото №9

 

Профілактика:

Повинна носити комплексний характер і включати в себе:

а) своєчасне виявлення і лікування хворих тварин;

б) ветеринарний контроль за ввезенням і вивезенням собак;

в) обов'язкове обстеження собак до і після в'язки;

г) недопущення випадкових в'язок і спостереження за собаками, які   мали коїтуси з випадковими партнерами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Борисович В.Б., Каплуненко В.Г., Косінов М.В., Литвиненко Д.Ю.  та ін. Наноматеріали в біології. Основи нановетеринарії.: Посіб. для студ. агр. закл. III – IV рівня акредитації зі спец. «Ветеринарна медицина» та ветеринарно медичних спеціалістів. – К.: ВД Авіцена, 2010. – 416 с.
  2. Назимкина С.Ф. Диагностика, лечение и профилактика трансмиссивной венерической саркомы у собак// Автореферат диссертации на соискание уче­ной степени кандидата ветеринарных наук. – Москва, 2006. – 20 с.
  3. Тимофеев  С.В., Бахтинов В.А., Фомичева Д.В. Венерическая саркома собак (тактика хирургического лечения)//Ветеринария. 2005. –  №3. –  62 с.
  4. Симоні Р., Нолл Дж Трансмісивна венерична саркома у собак: цитологічне дослідження//Ветеринарна практика. 2008. –  №11. – 2 с.
  5. http://www.e-reading.org.ua/chapter.php/93102/84/Dyul'ger_-_Fiziologiya_razmnozheniya_i_reproduktivnaya_patologiya_sobak.html
  6. http://www.rustoy.com/articles/art14.html
Закладка Постоянная ссылка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *